Колодний Анатолій Миколайович. Феномен релігії: природа, структура, функціональність, тенденції. – К.: Світ знань, 1999.–  52 с.

Релігієзнавство – молода й водночас одна з найдавніших галузей гуманітарної науки. Молода, бо ж її складові стали конституюватися в систему знання лише в XVIІІ-ХІХ століттях, найдавніша, бо ж окремі знання про релігію виникають вже в стародавньому світі.

Цією брошурою Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України  започатковує серію “На допомогу викладачу релігієзнавства”. В ній насамперед вийде бібліотечка брошур, присвячених дисциплінарним складовим релігієзнавства: філософія релігії, історіософія релігії, соціологія релігії, психологія релігії, етнологія релігії, політологія релігії, географія релігії, лінгвістика релігії, правологія релігії.

В серії в наступному вийдуть бібліотечка брошур методичного змісту, бібліотечка про конфесії України, бібліотечка про священні книги релігій та ін. Невдовзі видання інформативного бюлетеня релігійної інформації.

На всі видання, що вийдуть у видавництві “Світ знань”, а також на інші планові видання Відділення релігієзнавства можна заздалегідь підписатися, надіславши заявку на нашу адресу: 01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4. Інститут філософії, О.Н.Сагану (тел. (044) 229-0418)

Редакційна колегія серії “На допомогу викладачу релігієзнавства”:

д.філос.н. Колодний А.М. (голова)

д.філос.н. Филипович Л.О.

д.філос.н. Яроцький П.Л.

д.філос.н. Саган О.Н.

д.філос.н. Закович М.М.

Затверджено до друку Вченою радою Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.

© Колодний А.М. (більше…)

МАРІЯ ДЕВІ ХРИСТОС СТАЛА ВІКТОРІЄЮ ПРЕОБРАЖЕНСЬКОЮ

Нещодавно засоби масової інформації описували події 15-річної давності, пов’язані із Софією Київською і діяльністю в цьому храмі Великого Білого Братства 10 листопада 2003 року. Знаючи, що моя сім’я є єдиною із позаконфесійно-білобратських, з якою після повернення з ув’язнення Марія ДЕВІ Христос мала хоч якісь контакти (бо ж жила вона із Іваном Петром ІІ в якійсь самоізоляції, обгрунтовуючи це версією про їх постійне переслідування), журналісти настирливо прагнули дізнатися від мене, а де ж нині знаходиться богиня. (більше…)

Анатолій Колодний. Рідна Українська Національна Віра. – Київ: Світ знань, 2002.

Зміст

В с т у п

Розділ 1. ВИНИКНЕННЯ І ПОШИРЕННЯ, ВІРОВЧЕННЯ ТА ОБРЯДИ РУНВІРИ.

1. Поява і становлення РУНВіри в Америці.

2. Лев Силенко – будівничий РУНВіри.

3. “Мага Віра” – священна книга рунвірів.

4. В і р о в ч е н н я РУНВіри.

5. Вчення Лева Силенка про людину.

6. Всі віри є правдивими, українська також.

7. О б р я д и РУНВіри.

8. Календар свят рунвірів.

9. РУНВіра як сучасна релігія.

10. Узагальнюючі міркування про РУНВіру.

Розділ П. ДОЛЯ РУНВІРИ В УКРАЇНІ.

1. Перші кроки РУНВіри в Україні.

2. Багатоманіття рунвірівських об’єднань.

3. Перспективи РУНВіри в Україні.

4. Авторські міркування про долю конфесії.

5. Християнство України в контексті віровчення РУНВіри.

Література (більше…)

ВИХОВУВАТИ НА ГЕРОЇЦІ, А НЕ НА ПОРАЗКАХ

Якось повелося, що Президент України прагне патріотично виховувати українців на їх трагедіях. Тут – Берестечко, Батурин, Крути, Голодомор, навіть «Фаїна». Як описувала батуринські події «Французька газета» короля Людовика ХІV: «Вся Україна купається в крові. Меншиков уживає засобів московського варварства… Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москалів». Палі, колесування, четвертування, диба, батіг та шибениця й сокира – осі ті «аргументи», які активно застосовував цар та його «заплічних справ майстри» для переконання українців. На цих історичних подіях можна формувати лише ненависть до тих, хто спричинив ці біди українців, але аж ніяк не сформувати почуття національної гідності, героїки, гордості. Тут немає факту величі боротьби за свою незалежність, а є відчуття недолугості, немочі, меншовартості, нездатності постояти за себе. Дійсно, жодна держава не може жити без вищих духовних ідеалів. А де вони в тих подіях, коли ми були принижені. Принижені навіть зрадою, бо ж хто, як не українці, забезпечили перемогу Петра І під Полтавою. Саме українські козацькі полки під командуванням досвідченого полководця Семена Палія були вирішальною силою в розгромі Мазепи і Карла ХІІ. Окрім Палія, згадаймо тут словом прокляття полковників Павла Полуботка, Івана Скоропадського, Данила Апостола. Саме ці козацькі ватажки «винні» в тому, що «непобедимые господа шведы», як зазначається в «Журнале Петра Великого», «скоро хребет свой показали и от наших войск вся неприятельская армия весьма опрокинута была».

Бог палкою не б’є. За цей гріх перед своїм народом він покарав козаків-зрадників тим, на що опісля скаржився той же Полуботок у своєму гнівному листі Петру І: «За те всі ми, замість вдячності, здобули тільки зневагу і поневірку, потрапили в останню неволю, платимо дань ганебну, змушені копати вали і канали, сушити болота непроходимі, гноючи їх трупами наших покійників, що цілими тисячами гинули від утоми, голоду і нездорового повітря; і всі ті біди і кривди наші тепер ще збільшилися під теперішніми порядками;начальствують над нами чиновники московські, не знають прав і звичаїв наших і майже безграмотні – знають тільки, що їм все над нами чинити можна». Скиглить сволота чернігівська – полковник Полуботок! А між тим не підтримав Мазепу в його спробах за допомогою шведського війська припинити визискування українського народу москалем-колонізатором, позбутися зверхності Московії і повернути державну незалежність України, яку після Полтави стали йменувати Малоросією. Мазепа писав же цьому зраднику: «Петро хоче прибрати Україну до рук у свою тиранську неволю, викорінити ім’я запорізьке й перетворити нас всіх на драгунів та солдатів, а український народ – на рабів». Саме цар-фашист Петро І у 1720 році видав розпорядження, яким заборонялося друкувати в Україні будь-які книги, окрім церковних. Але й релігійні видання дозволялося друкувати лише після уніфікації з російськими. Лицемірство «отца Отечества» не знало меж. Він навіть звинувачував Івана Мазепу у «знеславленні Божих церков Малоросії», прагненні «передачі унії церков Божих і наших славних монастирів». Таку ж брехню щодо Мазепи поширював і до останнього здавалося б вірний йому миргородський полковник (в майбутньому гетьман «підросійської» України) Данило Апостол.

У всьому цьому імперстві і фашизмі щодо українців Петру І служили ще два зрадники-українці в митрополичих рясах. Це – Стефан Яворський і Теофан Прокопович. Навіть кат українців Меншиков визнав, що Мазепа «сіє учинив то не для однієї своєї особи, але заради всієї України». А цар Петро І видав 24 березня 1710 року указ, згідно якого великоросам законодавчо заборонялося докоряти малоросам-українцям ім’ям Мазепи і його зрадою. Не так давно в Інституті філософії НАНУ цим облудам в священичій рясі співали дифірамби, прагнули подати їх як українських мислителів-гуманістів. А між тим далі філософії Томи Аквінського жодний з них не пішов, маємо примітивний переспів думок Аквіната. До того ж, грубе підтасовування його під православ’я. Саме ось ці два україноненависники були духовними ідеологами імперських устремлінь Петра І. Колишній ректор Києво-Могилянської академії, який писав панегірики на честь Мазепи, Степан Яворський опісля став організатором церемонії проголошення йому анафеми. Цей сволочний митрополит додав до офіційної формули, передбачуваної ритуалом анафемування, ще такі слова: «А хто це такий – той Мазепа? Хитрий і отруйний змій, лис, чорт, юда, лицемірник і новий каїн… Це – скажений вовк під шкірою ягняти. Ніжний у словах, але жорсткий у ділах».

То ж треба говорити відкрито правду українцям про тих, хто їх зраджував, засвідчувати наші трагедії, але виховувати їх слід на героїці. Тут і Конотоп, і Хотин, і Кременець, і Корсунь, і Пилявець, і Кам’янець. Чи багато знає наша молодь (та й старше покоління) про звитяги Святослава і Сагайдачного, Хмельницького і Богуна? Автор «Історії Русів» зокрема писав: «А тепер, якби за словами Спасителі з Євангелії, за кожну краплину крові, пролиту на цій землі, мусили надолужити ті, що її пролили, то яка покута ждала б катів українського народу? Вони проливали його кров рікою – і навіщо? З однієї тільки причини: тому що він хотів бути вільним і зазнати кращої долі на власній землі. А чи не були це ідеали, спільні всьому людству?». Треба відкрито писати про те, що Православна Церква у всій нашій понад 300-літній підневільній історії слугувала колонізаторам, сприяла нищенню української духовності, тримала українців у духовній темряві. Роки панування Московського Православ’я – то темна пляма української духовної історії, викреслена духовність українців. Церква вчила їх скигленню і покірності, а не боротьбі з московським ворогом. Своєю ідеологією всетерпіння вона не сприяла піднесення національного духу, з’яві боротьби проти поневолювачів. Визнаймо те, що тут діаметрально протилежною була місія греко-католицизму. Саме завдяки йому нам вдалося зберегти осереддя українського духу на західних українських теренах, скористатися ним опісля й нині при вибудові і розбудові незалежної української держави. Історія Православ’я на українських теренах – це те ж духовне Берестечко і Батурин. Архієпископ Полтавський Филип з УПЦ МП, обстоюючи введення в середні школи предмету з історії православної культури, тим самим хоче тримати свідомість української молодої людини у полоні брехні про благородну місію Православної Церкви.. Цим самим цей владика прагне виховувати українців на православ’ї переможця – Московської Церкви, яка постаралася викорінити з Православ’я в Україні все те самобутнє, що воно набуло за 700 років свого самостійного існування в Х-ХVІІ століттях на наших тереннах. Християнства Київської традиції. Виховання на прикладах російсько-православної історії призведе до того, що маємо, коли віряни цієї Церкви швендяють по Україні «хресними ходами» під російськими прапорами та іконами-портретами російського царя Миколи ІІ і з гаслами «Православие. Самодержавие. Народность». Плачуть сволочно за тим, що перетворило наших предків із українців у малоросів, хохлів.

Проснись Україно! Відчуй свою велич! В цьому тобі не допоможуть плакання в Берестечко, Батурині, Крутах… Тут тобі взірцем можуть служити апостоли нашої нації Тарас Шевченко та Іван Франко. Тут мудро прозвучать слова Лесі: «Без надії сподіваюсь», величні і горді слова митрополита Йосифа Сліпого, сказані ним Папі Римському: «Ми не для того стали католиками, щоб перестати бути українцями». То ж відбудовувати чи відтворювати слід не Батурин чи Крути, а Конотоп, Кременець, Хотин….. Ось там українці виявили свій незламний дух і здатність до історичної творчості, до героїки! Не позорьмо себе, бо почуємо те, що сказав австралійський таксист українському туристу, який почав там плакатися з того, скільки винищив українців Сталін і його поплічники в рік Голодомору. Коли таксист почув, що Україна має понад 40 мільйонів населення, то сказав, що шкода, що Сталін Вас всіх не винищив. Безпомічна нація, як і слабкий біологічний вид, має вимерти, бо ж вона для історії людства нічого не варта. То ж якщо будемо лише скиглити (а скиглення стало ледь не державною політикою країни), то почуємо від світу щось аналогічне міркуванням австралійського таксиста.