МАРІЯ ДЕВІ ХРИСТОС СТАЛА ВІКТОРІЄЮ ПРЕОБРАЖЕНСЬКОЮ
Нещодавно засоби масової інформації описували події 15-річної давності, пов’язані із Софією Київською і діяльністю в цьому храмі Великого Білого Братства 10 листопада 2003 року. Знаючи, що моя сім’я є єдиною із позаконфесійно-білобратських, з якою після повернення з ув’язнення Марія ДЕВІ Христос мала хоч якісь контакти (бо ж жила вона із Іваном Петром ІІ в якійсь самоізоляції, обгрунтовуючи це версією про їх постійне переслідування), журналісти настирливо прагнули дізнатися від мене, а де ж нині знаходиться богиня. Від її послідовників я знав, що вона в останні роки тяжко хворіла і нібито виїхала десь за кордон для лікування там, бо ж, при загалом негативній знаності про неї в Україні, їй тяжко було знайти тут для себе якусь лікарню. А оскільки ні Марина Цвигун (таке її світське йменування), ні Дмитро Ковальчук (це її третій чоловік, другим був Ю.Кривоногов) не володіли якимись західно-європейськими мовами, то було єдине припущення: вони – в Росії. І якщо ще десь рік тому можна було заспілкуватися в Києві із послідовниками богині (вони ще приходили на наші конференції, просто так інколи заходили до нас у Відділення релігієзнавства, мали зустрічі із студентами могилянки), то потім і вони кудись зникли. Я міг знайти хібащо тих білобратчиків, які відійшли від конфесії (зокрема, Таю і Сашу Журавель), заспілкуватися з батьками деяких відомих діячів Білого Братства і від них дещо дізнатися про долю ВББ.
І ось, блукаючи по Інтернету, випадково натрапляємо на сайт якоїсь «Вікторії Преображенської». Вивчаємо порівняльно його інформацію. Це дає нам підставу для висновку, що Марія ДЕВІ Христос, воскресіння якої так довго чекали її послідовники (хоч деякі з них час-від-часу виходили чомусь «на зупинках» з «потягу Марії», зокрема архієпископ Вартимей і єпископ Марк, а дехто самовіддано вірив їй і донедавна із певними сподіванням їхав за нею, але не з нею, бо вона в якийсь спосіб і їх залишила на одній із «зупинок» вже за собою, зокрема Тамару Х.) тепер в Москві. Здавалося, що після всього їй варто було б, змінивши прізвище, десь спокійно, як кажуть, не висовуючись, жити другу половину років життя. Але Марина, потім – Марія, а тепер Вікторія не така. Певно, наслідуючи Ісуса Христа, який пережив етап свого Преображення (на честь цього в християнстві є свято, що відзначається 19 серпня), вона також постає знову ж скоріше не за своїм паспортним прізвищем, а оголошується Преображенською. То ж для нас стало незрозумілим: Вікторія Преображенська – це новий псевдонім Марини Цвигун, а чи ж нові її паспортні дані?
Читаючи матеріали сайту, ніде не знаходиш згадки про Велике Біле Братство, про трагічні сторінки його діяльності, не знаходиш прізвищ тих, хто вірнопіддано служив Марії, радий був навіть пожертвувати заради неї своїм життям. Є лише потаємний пасаж, що у Вікторії Преображенської «був критичний момент в житті, коли людина або взагалі помирає, залишає фізичний стан, або ж відроджується і при цьому несе в собі набагато більший внутрішній зміст. Цим пояснюється те, чому у неї пропав інтерес до політики і соціальної журналістики (згадаймо, що Марина Цвигун свого часу була комсомольським ватажком і має журналістську освіту. – Авт.). Вона, – зазначається у цитованому видруку,- пізнала інший світ, образ якого почала передавати людям. І люди сприймають це з радістю, оскільки це йде на рівні душі. А душам що потрібно? Духовність потрібна, а також Любов, Красота, Чистота. Все те, чого так невистачає у сучасному світі. Ось де вища цінність мистецтва. Саме за допомогою живопису Вікторія Преображенська і прагне передати надсвітову Вселенську ідею».
З 2005 року ця жінка в Росії розпочинає новий виток свого життя. У вміщеному на сайті http://www.VictoriaRa.com нібито біографічному нарисі (він так і називається «Биография Виктории Преображенской») нічого не сказано про рік народження засновниці «Космічного Полімистецтва Третього тисячоліття» (так вона тепер себе величає), про віхи її життя дщо 2005 року, освіту, сім’ю та ін. Лише наголошується, що «з дитинства Вікторія була у близьких відносинах із світом Мистецтва. Особливо із світом Музики, Поезії, Живопису. Творчість завжди поставало віссю її життя і крилами натхнення». Згідно інформації сайту, з 2005 року В. Преображенська – учасник багатьох персональних і колективних художніх виставок. Вона вже є членом Творчого Союзу професійних художників і Міжнародного Художнього Фонду. Про творчість «дивовижної художниці», як її тепер величають, стали писати різні відомі часописи і газети. Сама ж Вікторія Преображенська вважає, що «майбутнє людства пов’язане саме з новим розумінням Культури (звернемо увагу на орієнтації Преображенської на «культуру», хоч тепер вона не вживає цей термін так, як раніше – КультУра». – Авт. ), що знаходить відображення в її творчості. Вона поєднала в єдине ціле живопис, графіку, музику, поезію, прозу, спонтанний танець, театральне дійство та ін.». Під керівництвом цього новоявленого культурного діяча «в дусі її ідеї Космічного Полімистецтва Третього Тисячоліття» діє «Театр Містерій Вікторії Преображенської». При цьому Вікторія Преображенська (будемо надалі так її називати), як це аналогічно було характерним і для Марії Деві Христос, заявляє: «В моїй творчості закладені ВнутріКосмічні Таємниці Світобудови і я дуже хочу, щоб люди їх сприйняли у свої душі, бо ж сьогодні людині потрібно все знати про Небо, про Землю, про саму себе. Пізнай самого себе!». Як колись в статусі Марії Деві Христос Марина Цвигун проводила своєрідну гру на складах слова «культура», так тепер Вікторія Преображенська грається із словом «красота». «Вдумайтеся в смисл цього слова, заявляє вона. – Воно несе в собі сакраментальну інформацію, таку, як і більшість слів нашої російської мови… «К» – це приставка, яка позначає причетність до чогось, в даному слові звернення до «РА». «РА» – це давньоведичне ім’я Єдиного Бога… «РА» – це Світло, Абсолют, Джерело. «СОТА» – це первинна комірка пам’яті або Вселенської Інформації Акаша-Хроніки, це шестигранна основа, що закладає в собі інформаційний код Землі». Далі ми знаходимо повторення Вікторією Преображенською в бутність її Марією Деві Христос витлумачення сплетення в зірці Давида двох трикутників (чоловічого і жіночого): «Це бінарна складова Світобудови, що означає Світову Гармонію Єдності Чоловічого і Жіночого Начал, як двох рівних половинок: Батька і Матері, Чоловіка і Дружини, Коханого і Коханої… Відтак, КРАСОТА – це Схованка Світла, Абсолюту, ЛЮБОВІ». Преображенська навіть пророкує настання «Нової епохи – епохи світової жіночості». Ці розмірковування близькі до того, що провіщала свого часу Марія ДЕВІ Христос.
Вікторія Преображенська твердить, що декілька тисячоліть тому, коли ДавньоСлов’янська Культура несла в собі Золото Божого Духа, світла, Духовної Інформації і Знання Абсолюту, а «людина, давній рус, арій був наповнений великою могутністю, красотою і духовністю», «здатністю напряму спілкуватися з Богом, Абсолютом», «було насичене Золотом Первинної ВнутріБожественної Інформації, а відповідно – Енергією Духа Святого, Енергією Життя вічного, Людина сповнювалася Божественно-Космічними Знаннями і була в постійному спілкуванні з Творцем і Природою. Нині ж, – як вважає засновниця Космічного Полімистецтва, – тільки мова символів і наша рідна російська мова зберегла сакраментальну інформацію для людини розумної, для Просвітленних». Мова символів, або ж потаємне Знання Бога, Абсолюту, за В.Преображенською, є Езотеризм. Далі вона, як і в минулому (дивись у видрукуваній в 2003 році книзі Марії ДЕВІ Христос «Наука о Свете и Его Трансформации» чи в «Последнем Завете» її вірш «ЧелоВек»), твердить, що слово «ЧелоВек» вміщує в собі ситмвол Божественного. «Чело» – це Знання, де зберігається вся Божественна інформація, і «Век» – це вічність. Коли ЧелоВек буде відповідати цьому імені, то він стане подібним Богові, він стане творити Неосяжне. І це буде так, бо ж наступила Епоха відродження Русі, Епоха відродження планети Земля, Епоха відродження всієї Світобудови!».
Не стану далі втомлювати читача витягами з інтернетівської інформації про світобачення Вікторії Преображенської і її порівняннями з тим, що свого часу писала Марія ДЕВІ Христос. До речі, в особисто підписаній нею мені книзі «Последнего Завета». Цими розмірковуваннями я хотів лише засвідчити, що то є одна і та ж особа, яка в Україні за паспортом поставала як Марина Цвигун. В цій ідентичності можна також переконатися, коли порівняєш фототеріали сайту www. VictoriaRa. сom й ілюстрації до подареного мені «Последнего Завета» Марії ДЕВІ Христос. У видруках Вікторії Преображенської маємо такі ж, як і раніше, космічні устремління й обіцянки їх автора: «Я бажаю познайомити вас з незначною дещицею Культури, яку я формую в лоні Русі, бо ж за Руссю – Майбутнє Планети, її Духовний потенціал і Відродження!». Такі наміри (і це певно усвідомила Марина Цвигун) більше співзвучні із духовністю росіян, ніж українців, а тому вона й перебралася з Києва до Москви, часто буває із своїми виставками і містеріями в Санкт-Петербурзі. Україна прагне виокремитися із Русі і слов’янства, Росія ж все робить для їх збереження, навіть на державному рівні культивує це. То ж дещо модернізоване в Росії вчення Марії ДЕВІ Христос, в якому Україні не відводилося навіть мізерного місця, імпонує Росії і росіянам. Вони в захопленні від творця Космічного Полімистецтва Третього Тисячоліття, називають її творчість «новим напрямком у мисецтві», їй надають площі у виставкових залах, час в ефірі, за нею бігають кореспонденти різних ЗМІ. Вікторія Преображенська вже видрукувала серію із чотирьох книг – «Язык Света», «Планета Египет», «Терем РА» і збірник «Научно-Теософские Работы». Голова може заколихатися від таких оцінок її в пресі відомими в Росії людьми: «Изумительно прекрасные картины, потрясающая музыка и сама художница. Это – выдающаяся личность. Таких людей надо ценить, их мало. Это светоч современного мира»; «Больше всего на меня произвело впечатление пение автора. Пение передавало вибрации, которые не встретишь в нашей обыденной музыке»; «Космическое Полиискусство Третьего Тысячелетия Виктории Преображенской – созидание нового цельного пространства жизни России – возвращает человека к единой надмирной космической Культуре… Это – начало Золотого Века мира искусств».
Читаючи сайти Вікторії Преображенської, відчуваю, що вона, будучи вже в новій іпостасі, знову займається самосакралізацією. Тут і оприсутнення її під час театру-містерії на сцені у власному театрі в одязі Богині Ісіди (що, до речі, мало місце і в Києві, але в іншій ситуації), і озвучення при її акторстві давньо-єгипетською мовою (звідки вона її знає?) персонажів Книги Життя, і вихвачування нею у своїх творах «фрагментів з іншого світу» завдяки її, як сказано, «проникненню в інші світи». В її розмірковуваннях проглядається ідея необхідності посередника між Богом і людьми, коли Богові потрібно буде надати людині спасіння. Чи не заявка це на майбутнє?
Якщо в іпостасі Марії ДЕВІ Христос Марина Цвигун прагнула подати себе як земне втілення водночас Спасителя і його матері Богородиці Марії, то Вікторія Преображенська твердить про свою здатність передати «надсвітову Вселенську ідею», «божественні імпульси» потаємного Буття, засвідчити «існування замежових вимірів», розкрити «свої подорожі в інші світи» тощо. Порівнюючи душу Вікторії Преображенської з дитячою душею, а саме останнім, за словами Ісуса Христа, «відкривається Царство Небесне», шанувальники її пишуть таке: «Істинне яснобачення настає тільки у тих людей, в яких гармонія вищих сфер дійсно сходить у точку свідомості і здійснює своє провидіння. Потойбічність і суміжність цих людей, їх сила і глибина дають творчість. Якщо ці люди реалізують себе в живописі, то йде відкриття духу. Якщо у вокалі – гармонією співу йде озаріння душі. Якщо людина хореограф, то тоді постає танець. Ці й інші таланти наявні у Вікторії Преображенської. Вона і хореограф, тому що ставить невеличкі сценки із містерій давності, втілюючи їх в балеті, в рухах. Вона і композитор, тому що сама пише музику для цих сцен і своїх пісень. Як живописець, як графік, вона виставляється в художніх галереях. Як поет, вона видруковує книги своїх віршів. Ось так виражається особистість, яка прилегла до інших світів».
Росія більш містична, ніж Україна, країна. Пройдеш по книжкових магазинах і ярмарках її столиці й дивуєшся заповненню їх полок різними езотеричними й окультними виданнями. Тут в особливій пошані Блаватська і Реріхи. Може саме тому Марина Цвигун, вважаючи їх своїми вчителями, у своїй новій іпостасі виявилася в Росії запрошеною. Тим більше, що при зіткненні з Вікторією Преображенською – чи то на її виставах-містеріях, чи то при читанні її одкровень, а чи ж при перегляді на виставках її художніх творів – перед тобою постає езотерик не в книжковому його вияві, а в синтетично мистецькому, чого не було раніше, а може й було (за розповідями), але я не бачив. То ж якоїсь помилки в тому, що творчість Вікторії Преображенської тут оцінюють як «одкровення світоча сучасного світу», немає. Вона, безумовно, обдарована людина. Всі мистецькі заготовки були сформовані Мариною Цвигун ще в Києві, але вони тут не знайшли свого споживача. По-перше, аудиторія, якій вони репрезентувалися, була невеличка і в масі своїй далека від езотеричного світобачення. По-друге, українець до всього підходить прагматично, для нього прийнятним є те, що є значимим у його повсякденні. По-третє, в громадській думці України загалом сформована негативна оцінка Марії ДЕВІ Христос. І що б вона (навіть геніальне!) не витворила, його сприймають через усталені несприйнятні оцінки Білого Братства, сформовані часто сфальсифікованими і тенденційно рекламованими фактами. Враховуючи все це, можна зрозуміти передислокацію Марини Цвигун до нашого північного сусіда.
Вікторія Преображенська – це скоріше її псевдонім, а не нові паспортні дані. Марина Цвигун через преображення свого статусу з богині на фундатора Космічного Полімистецтва зрештою перемогла те несприйняття, яке було виявлене щодо неї, її творчих езотеричних наробок в Україні. Вона обіцяє у своїй новій функціональній ролі,скажемо її словами, «познаймить вас із маленькою часточкою Культури, яку я формую в лоні Русі, бо ж за Руссю – Майбутнє Планети, її Духовний потенціал і Відродження!» . Росія з її прагненням знову отримати статус світової наддержави приймає такі наміри Преображенської, всіляко їх схвалює і, як це можна припустити, навіть матеріально їх підтримує.
Я не стану тут засуджувати Марину Цвигун за ті метаморфози життя, до яких вона вдається, гадаю, свідомо. В Україні вона залишила біля розбитого корита тих, хто сприймав її як богиню, вірив їй, із сподіваннями на краще ловив кожне її слово. Я пробував заспілкуватися з тими, хто раніше був у Великому Білому Братстві. Дехто з них уникає будь-яких розмов про ті дні, а то й роки, дехто каже, що вже навіть забув, що колись був білобратчиком, інші знаходяться в повній розгубленості від того, що Марія ДЕВІ Христс їх мовчки залишила, виїхавши за кордон. Вони відчувають себе ошуканими, бо ж, окрім іншого, приходилося від своєї зарплати відкривати її часточку на утримання своєї «спасительки» і її чоловіка, видрук її книг, видання барвистого (а відтак недешевого) часопису «Юсмалос», на дещо інше. Але найбільша ошуканість відчувається, зрозуміло, коли приходиться визнавати хибність своїх світоглядних уподобань, необхідність розпрощатися з ними. Засуджувати Марію ДЕВІ Христос можна було б ще тоді, коли б вона, скажімо, переїхавши до Москви, заявила, як це свого часу скоїв предтеча Білого Братства Юрій Кривоногов, про хибність того вчення, який вона творила й обстоювала. Ознайомившись із сайтом Вікторії Преображенської, приходиш до висновку, що у своєму світобаченні і його художньому оприлюдненні фактично чогось нового у Марини Цвигун немає. Маємо ту ж саму Марію ДЕВІ Христос, але в іншій формі свого виявлення. Росіяни сприймають це, їм це подобається, то ж хай подякують Україні, що вона подарувала їм засновника Космічного Полімистетва Третього Тисячоліття.
Ми ж, науковці-релігієзнавці, маємо грунтовно дослідити феномен Великого Білого Братства. Вивчати його варто ще й тому, що, окрім рідновірських релігійних течій, воно було єдиним нашим власним неорелігійним витвором, який в перехідні роки від доби тоталітаризму до демократичного розвитку України постало як один із виявів світоглядних пошуків молоді, синкретизувавши в собі різні релігійні вірування і позакультову містику. Для українського релігієзнавства важливим є дослідження процесів появи кеносистичних релігійних утворень, бо ж такими порівняно багатою є релігійна історія України. Тут і інокентіївці на півдні країни, і мурашківці та леонтіївці на Волині, і митрованівці на Кіровоградщині, й інші в інших областях і в різні роки. Спілкуючись із послідовниками Білого Братства, я прагнув усвідомити, що послужило для них підставою сприйняття Марини Цвигун як синкретичного божества Марії ДЕВІ Христос. І тут, скажу, однозначної відповіді не одержав, бо ж дехто уособлював її з описаною в Одкровенні Івана Богослова «жоною», дехто посилався на езотеричні праці її попередників, а дехто увірував у неї як Господа із-за її лагідності, уважності, знаності і навіть красивості. Спілкуючись у себе в квартирі з Марією ДЕВІ Христос (а вона у нас була декілька разів і мешкала після повернення з ув’язнення недалеко від нашого будинку), я прагнув збагнути, а чи ж вона сама сприймає себе за божество, а чи ж грає роль богині. Признаюся, відповіді я так і не одержав.
Для пізнання феномену Великого Білого Братства потрібно вивчати не лише написане нею, а чи ж різні видруки Братства, зокрема часопис «Юсмалос» років одноосібного очолювання Марією ДЕВІ Христос конфесії. Важливо ще й прочитати рукопис праці, написаний Ю.Кривоноговим під час його ув’язнення в Сокирянах. Щоб зрозуміти природу кеносистизму, доцільно порівняльно вивчити природу такого феномену як Церква Останнього Завіту, засновник якої Вісаріон (Сергій Тороп) проголосив себе Сином Божим. Послідовники Вісаріона є і в Україні і, як на мене, їх вчення, зокрема про екопоселення, більше відповідає ментальності українців, ніж езотеричне вчення Марії ДЕВІ Христос. Воно не настільки затуманене різними словоплетивами, а орієнтує людей на моральне і спільнотне життя, вдоволення здобутками своєї праці і розвиток своїх обдарувань. У Білому Братстві його послідовники пасивні сприймачі витворів Марії ДЕВІ Христос, оспівувачі її вдач і очікувачі здійснення її пророцтв. Базові книги обох конфесій мають однакову назву – «Последний Завет», проте праця Вісаріона, яка постає у формі запису секретарем посланця Бога Вадимом різних його бесід та інтерв’ю, є більш життєзначимою, ніж езотеричні розмірковування і словесні викрутаси Марії ДЕВІ Христос, в яких, окрм неї, певно ніхто добре й не розбирався. Про високий художній талант Марії ДЕВІ Христос – Вікторії Преображенської ми писали вище. Він – самородний, бо ж Марина Ціигун одержала лише вищу журналістську освіту. А ось художні здібності Вісаріона вражають, якщо врахувати при цьому те, що до богооб’явлення він був спортивним тренером, а потім міліціонером. На основі вивчення життєвої долі сакралізованих земних представників роду людського можна буде більш глибоко пізнати й постаті Будди, Ісуса Христа, Мухаммеда, розкрити роль особистністних чинників у постанні світових релігій. Християни очікують на друге пришестя Ісуса Христа. Питається, а чи повірять вони йому, коли він з’явиться? Приклади з Марією ДЕВІ Христос, з Вісаріоном засвідчують те, що можуть не повірити, а то й, дивись, ще й у в’язницю посадять як самозванця.
Відтак проблема сакралізації і самосакралізації живої особи не така вже й проста для її вирішення. Наступні етапи розкручування феномену Вікторії Преображенської можуть зрештою завершитися появою чогось подібного до Марії ДЕВІ Христос, але вже певно з іншим ім’ям.
Анатолій Колодний © Наукові архіви 