ПАМ’ЯТІ МАЙДАНУ

Дорогий Читачу! Я є одним із тих, хто протягом десь шести тижнів якщо не стояв на Київському Майдані, то приймав в Інституті філософії НАНУ, де працюю, або ж у себе дома бійців-помаранчів. Я був гордий з того, що мій народ проснувся від історичної сплячки, що він виявив своє прагнення до розбудови української України. Плакати хотілося, коли бачив перед собою велелюдний натовп і водночас знав про наявність ще й малих майданів у багатьох містах і селах країни. Люди самостійно, без якоїсь плати за те виходили на площі й вулиці і виявляли свою громадянську позицію. Саме тоді слово «українець» звучало гордо. (більше…)

Advertisements

ПАТРІАРХ КИРИЛО  і УКРАЇНА

Без якихось особливих сенсацій в Москві Патріархом Російської Православної Церкви обрали митрополита Смоленського і Калінінградського Кирила. Із 702 делегатів Помісного Собору за нього свої голоси віддало 508, як вважають, і вся українська делегація, що становила десь 27% голосувальників. Сприяло приходу до влади в Церкві цього, як в Москві його називають, «церковного тютюново-горілчаного мільярдера» набутий авторитет як другої особи РПЦ, підтримка російської влади і протиріччя в таборі опонентів. За дні патріаршого місцеблюстительства Кирило встиг пропіарити себе в різних формах і в різних кінцях Московської Церкви, скористатися для цього теле- і радіоефіром. Виборча кампанія була проведена за всіма правилами сучасних технологій. (більше…)

КОЛОНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ ПІД ОПІКОЮ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ

Шановний Читачу! У нашій буденній свідомості поняття колонізатор закріпилося чомусь лише за Англією, Іспанією, Францією, іншими західно-європейськими країнами певних років минулих століть. А між тим вся історія Московії-Росії – це вияв багатостолітніх загарбницьких колонізаторських устремлінь цієї держави. Гіршого колонізатора, ніж Росія, у світі не було. Певно що більше неї жодна країна світу не вела стільки воєн. І в переважній більшості вони – не оборонного характеру. То дивись треба було Московії «прорубати вікно в Європу» – завойовує прибалтійські народи, то їй захотілося мати прямий вихід до Чорного і Середземного моря – захоплює Причорномор’я і Крим. Її Суворов із військом щось робив аж в Альпах, а на Далекому Сході Росія відтяла Прияпономор’я, Курили, Камчатку і Сахалін (та й до цього всю ж Сибір далеку, бо ж то не російська земля). Навіть в пісні російській співається, що «всё, что мною пройдено, всё вокруг моё». (більше…)

П л е к а й м о  с в о ю  н е з а л е ж н і с т ь ! Один наш високопосадовий північний сусід, який числить себе в християнах, їздив навіть для засвідчення цього до святих місць Ізраїлю та Греції, годинами вистоює на кожному великому православному святі біля Патріарха РПЦ (може при цьому й шкодує, що сам не є ним, а тому пнеться в монархи), впроваджує в школи, нехтуючи багатоетнічністю й полірелігійністю своєї країни, вивчення православної культури із сподіванням на визнання Російською Православною Церквою своєї богомданності, винищує борців за свободу чеченського народу, називаючи їх бандитами-бойовиками, ув’язнює або виганяє із своєї країни борців за демократію, став погрожувати і нам, українцям тим же, розшматуванням України на окремі країни та іншим. (більше…)

Православним України Помісну Церкву. Практично всі політичні імперії вже розпалися. На руїнах колишньої російсько-комуністичної імперії Радянського Союзу постала незалежною ще в 1991 році і наша Україна. Але прагненню народів до свободи всіляко протистоять ще діячі і синоди православно-церковних імперій, що засіли в Москві і Бєлграді та колабораціоналісти в Україні, Білорусі, Молдові, Македонії, Чорногорії. Але проти їх волі в цих країнах вже постали національні православні спільноти. У нас – це Київський Патріархат і Українська Автокефальна Церква. (більше…)

УПЦ МП – то загін Росії в Україні. Слова заголовку цього коментаря належать не мені, як його автору. Лукашенківську зденаціоналізованість Білорусі архієпископ Львівський УПЦ МП Августин (може й не дивно, бо ж він є білорус за національністю) прагне зреалізувати і в Україні. Для нього «Росія є опорою українського Православ’я». Виступаючи на засіданні Всесвітнього російського народного собору в Москві (дивно, чого це на нього владику з України занесло? –А. К.), Адам Іванович заявив: «Ми (хто то?) очікуємо кроків (яких?) з боку Росії (чому із зарубіжжя?) – як загін (що то?), що чекає команди кинутися в бій (який і з використанням чого, бо ж владика очолює від імені УПЦ МП службу, яка працює серед українських вояків?)». (більше…)

А.М. КОЛОДНИЙ.

ОСНОВИ РЕЛІГІЄЗНАВСТВА. Курс лекцій. – К., 2006.

Книга вміщує курс лекцій, читаних доктором філософських наук, професором Анатолієм КОЛОДНИМ протягом декількох років для студентів-першокурсників гуманітарного факультету Національного університету «Києво-Могилянська Академія» і студентів Київського університету права. Але це є основи релігієзнавства. Лише сьому тему в книзі подано дещо розширено, враховуючи те, що порушені там питання не знайшли ще висвітлення в підручній і загальнодоступній релігієзнавчій літературі. Повний курс релігієзнавства має включати у свій зміст весь спектр релігієзнавчих дисциплін – філософію релігії, її географію, психологію, історію та історіософію, конфесіологію, політологію, соціологію та ін. Важливо в наш час виокремити практичне релігієзнавство. Тому тих, кого не задовільняють лише основи цієї гуманітарної науки, автор відсилає до видрукуваного раніше за його редакцією «Академічного релігієзнавства» (К., 2000. – 70 д.а.), рекомендованої ним додаткової літератури. А.М. КОЛОДНИЙ працює заступником директора-керівником Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди Національної Академії наук України, є президентом утвореної ним Української Асоціації релігієзнавців, завдяки якій вдалося вивести українське релігієзнавство у сферу міжнародних спільнот з фаху.

Рекомендовано до друку Вченою Радою Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України ( протокол № 1 від 10 січня 2006 року).

© А. М. Колодний, 2006. (більше…)